Доповіді, виступи, конспекти

РОЛЬ КРАЄЗНАВСТВА В ОРГАНІЗАЦІЇ

НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ

Процес становлення незалежної демократичної України з її прагненням стати повноправним членом європейської спільноти передбачає всебічне утвердження в суспільному та індивідуальному бутті цивілізованого життя на основі загальнолюдських цінностей та духовних, моральних і культурних засад життя українського народу. Тому мета сучасного освітнього процесу - не тільки сформувати необхідні компетенції, надати ґрунтовні знання з різних предметів, а й формувати громадянина, патріота; інтелектуально розвинену, духовно і морально зрілу особистість, готову протистояти асоціальним впливам, вправлятися з особистими проблемами, творити себе і оточуючий світ.

Основою сучасного виховного процесу є людина як найвища цінність. Провідною тенденцією виховання стає формування системи ціннісного ставлення особистості до соціального і природного довкілля та самої себе. Набирає сили тенденція гармонійного поєднання інтересів учасників виховного процесу: вихованця, котрий прагне до вільного саморозвитку і збереження своєї індивідуальності; суспільства, зусилля якого спрямовуються на всебічний розвиток особистості; держави, зацікавленої у тому, щоб діти зростали громадянами-патріотами, здатними забезпечити країні гідне місце у цивілізованому світі.

Сучасному вихованню має бути повною мірою властива випереджувальна роль у демократичному процесі державотворення, воно має стати засобом розвитку духовної культури, зупинення соціальної деградації, стимулом пробудження високих моральних якостей - совісті, патріотизму, людяності, почуття громадянської і власної гідності, творчої ініціативи тощо; засобом самоорганізації, особистісної відповідальності дітей та молоді; запорукою громадянського миру і злагоди в суспільстві.

Нині значно розвинулись громадянські цінності виховання, освітні заклади стали відкритими для батьків, громадських організацій. Розширюється кількість суб'єктів виховного впливу, узгоджуються їхні дії. Поряд з ознаками позитивних змін у вихованні особистості загострилися і певні протиріччя, що спричинило виникнення нових суттєвих проблем.

З кожним роком незалежності нашої держави поглиблюється і розширюється духовно-культурний потенціал як усієї країни,так і її регіонів, в повсякденному житті посилюється роль історичної науки в осмисленні багатовікового минулого, перш за все, втрата самостійності, спроби її відновлення, встановлення незалежності, тобто закономірностей і тенденцій внутрішнього розвитку в загальноукраїнському і регіональному контекстах, та історичного краєзнавства - в розчищенні відновленні, наповненості джерел національної пам’яті, зміцнені та активізації національної свідомості на регіональному рівні.

С.Д.Дем’янчук у своїй роботі  «Українське краєзнавство:сторінки історії» зазначив: «Необхідність краєзнавства для суспільного життя, господарювання та культури має духовно-психологічну та соціально-економічну мотивацію. Його виникнення і функціонування стимулюється з одного боку, практичними потребами, а з іншого - генетичне успадкування родовідних начал спонукає до передачі від покоління до покоління і між людьми одного покоління духовних елементів та історичних знань… Краєзнавство відіграє велику роль не тільки як підґрунтя історичних і природничих наук, а як і активний чинник формування побутово-історичної свідомості населення, особливо підростаючого покоління, і , мабуть, єдиний засіб для одержання інформації про історичне, природне, економічне та літературно-мистецьке довкілля в масштабах села, міста, району,області.»

В «Українській Радянській енциклопедії» дають таке визначення краєзнавства: «Краєзнавство - всебічне вивчення частини країни переважно місцевим населенням. Основним завданням краєзнавства є вивчення природи, населення, господарства, історії та культури рідного краю з пізнавальною, науковою, начальною, виховною та практичною метою».      Краєзнавство є невід’ємною складовою національної культури та переймає усе наше суспільне і особисте життя. Тому все актуальнішим стає прилучення молоді до набутків краєзнавства.

Дуже прикро чути від учнів, що їм не цікаво читати українських авторів, або вони не люблять українську пісню чи соромляться рідної мови. Багато наших дітей не знають дня народження бабусі чи дідуся, не знають як звати прабабусю та як було прізвище прадідуся. А з цього починається байдужість до своєї сім‘ї, а пізніше і до Батьківщини.

    На наш погляд, любов до Батьківщини починається з любові до своєї сім’ї, свого будинку, своєї вулиці, свого міста чи села. Як не можна любити «за щось» маму чи тата, так не можна любити «за щось» свою Вітчизну. Завдання старшого покоління навчити наших дітей любити рідну землю такою яка вона є – бідною і розореною, квітучою і багатою, а ще більше завдання – виховувати у молоді прагнення робити свій край кращим, багатшим, квітучішим.

    Тому і тема «Краєзнавча діяльність у вихованні громадянина-патріота» стала педагогічною проблемою нашої творчої майстерні. Хочемо, щоб наші вихованці знали історію свого роду, свого села, любили землю на якій живуть, людей які поряд, берегли і примножували все рідне, українське.

Наше кредо: «Знати, щоб любити!».

ВИКОРИСТАННЯ ПОТЕНЦІАЛУ КРАЄЗНАВСТВА В ОРГАНІЗАЦІЇ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВСЬКОГО КОЛЕКТИВУ

Без краєзнавства  неможливе  вивчення історії держави. Воно є невід’ємною складовою національної культури, ним, як скарбницею знань про рідний край, користуються в своїй повсякденній роботі не лише працівники освіти та науки, а і спеціалісти різних галузей господарства, культури та мистецтва, бізнесмени.

Основна мета використання краєзнавчого матеріалу в навчально-виховному процесі полягає в:

·        формуванні цілісної системи знань про рідний край, його основні етапи розвитку;

·        визначенні ролі місцевих подій в історичного розвитку нашої Батьківщини;

·        роль особистості в розвитку рідного краю та України в цілому;

·        охоронній роботі історичних пам’яток на території краю.

Реалізуючи мету історичного краєзнавства, можна сказати, що вивчення його може складати зміст цілого уроку та виховного заходу, або окремих їх елементів.

На уроках та виховних заходах з використанням краєзнавчого матеріалу історичні факти можна розглядати на будь-якому етапі. Уроки та виховні заходи можна будувати таким чином, щоб краєзнавчий матеріал був як основою заходу так і елементом його.

   Я.Треф’як у книзі «Методика краєзнавчої роботи в національній школі» рекомендує використовувати елементи краєзнавства так:

 1)краєзнавчий вступ до уроку, або одного з питань, що розглядається на ньому;

 2)краєзнавча конкретизація з основних проблем знань;

 3)краєзнавче доповнення до опорного матеріалу;

 4)краєзнавчий матеріал як основа вивчення теми уроку або деяких його питань.

Для того, щоб краєзнавча діяльність мала цілісну структуру, не носила поодинокий та хаотичний характер ми розробили програму з краєзнавства для початкових класів, адже саме в початкових класах закладається фундамент для всіх знань та навичок дитини.

ПОЗАУРОЧНА РОБОТА З КРАЄЗНАВСТВА

                                                                                                                                                                 Мета позаурочної краєзнавчої роботи полягає у покращенні рівня знань, умінь і навичок учнів, поглибленні історичної пам’яті про минуле рідного краю, пізнавальності та вихованні патріота рідного краю, базується на добровільності та задоволенні індивідуальних пізнавальних інтересів та здібностей учнів в історії рідного краю. Цим визначається зацікавлення учнів та готовність їх до самостійної дослідницької роботи. Участь учнів у позакласній роботі відбувається  у гуртках, дослідницьких роботах, пошукових експедиціях, створенні музейних експозицій.

Краєзнавча робота в школі має такі форми роботи: масову, групову та індивідуальну, та має свої методи: живого слова та робота з першоджерелами.

Масова робота: екскурсії, походи, вікторини, конференції, створення шкільних літописів, тощо.

Групова робота – експедиції, гуртки, випуски газет.

Індивідуальна робота – опрацювання літератури, підготовка рефератів, повідомлень, спогадів, проектів. Всі ці форми пов’язані між собою.

Під час проведення екскурсій, походів, підготовки до вікторин учні розширюють та збагачують свої знання, в них формується готовність до самостійного отримання та популяризації знань про рідний край. Перед походом чи екскурсією перед учнями потрібно поставити індивідуальні завдання, щоб кожен учень не просто споглядав, а систематизував, узагальнював отримані нові враження, вчився їх передавати іншим.

Індивідуальна робота передбачає роботу з літературою, з першоджерелами, підготовку доповідей чи повідомлень, виготовлення проектів.  Наприклад, нас стурбував той факт, що багато дітей знають свою родину лише до другого покоління, рідше до третього і то, крім імен прадідуся чи прабабусі не знають більше нічого. А тому організатори виховного процесу Крупської школи вирішили створити з учням в позаурочний час  «Літопису своєї родини» та «Календаря родини» які збагатять і розширять їхні знання про історію родини. В «Літописі» діти збирають фотографії своєї родини, членів сім’ї та записують дані про них (дата народження, місце народження, професія). В «Календарі» відзначають дні народження всіх родичів та пам’ятні дати своєї родини.
  

 Дуже важливий такий вид краєзнавчої роботи як запис спогадів. Кожна група учнів отримує завдання,складаємо перелік питань які потрібно задати респонденту, пояснюємо, як важливо записувати відповіді точно, чітко сформувати думку людини яку опитують. Спогади оформляємо, а потім використовуємо при публікації в газетах, виготовленні експозицій, виступі на зборах, виховних заходах, конференціях.